ПАМЯ’ТІ ВОЇНАМ - ІНТЕРНАЦІОНАЛІСТАМ

                             ПАМЯ’ТІ

             ВОЇНАМ - ІНТЕРНАЦІОНАЛІСТАМ

За дорученням губернатора заступник голови облдержадміністрації Іван Ступак взяв участь в урочистій церемонії покладання квітів до пам’ятника воїнам-афганцям «Вибух пам’яті» та мітингу вшанування пам’яті загиблих учасників бойових дій на території інших держав з нагоди Дня пам'яті воїнів-інтернаціоналістів. Цього року відзначається 25-я річниця виводу військ з Афганістану.

«У цей день ми висловлюємо слова глибокої поваги всім, хто брав участь у локальних війнах та регулюванні військових конфліктів. Ми пам'ятаємо тих, хто захищав і захищає високі ідеали добра в різних країнах світу. Наш обов'язок – надати всебічну підтримку та увагу з боку держави кожному з вас. Питання соціального захисту ветеранів Афганістану є одним з пріоритетів соціальної політики нашого Президента Віктора Януковича», – сказав Іван Ступак.

 На Дніпропетровщині велика увага приділяється воєнно-патріотичному вихованню молоді.

 У навчальних закладах області створено музеї, військово-патріотичні клуби, виставки та зали афганської слави. Наприклад, на базі Криворізької загальноосвітньої школи №128 відкрито музейну кімнату, де зібрано фотоматеріали про війну в Афганістані, відгуки, особисті листи учасників бойових дій, маршрутні листи, збірники творів, поезій та проз про тогочасні події.

А в середній школі №26 Амур-Нижньодніпровського району в Дніпропетровську відкрито «Зал афганської слави». Одним із ініціаторів його створення стала мати загиблого воїна-афганця, заступник голови обласної організації сімей загиблих Марія Бугара. Адже саме в цій школі навчався її син. Вже не перший рік найкращих учнів школи нагороджують спеціальними знаками імені В’ячеслава Бугари.

Управлінням у справах сім'ї та молоді облдержадміністрації спільно з обласною громадською організацією «Союз жінок-ветаранів локальних війн «Інтернаціолістка» 11 лютого 2012 року було проведено захід, присвячений вшануванню учасників бойових дій на території інших держав з врученням. На зустрічі воїнів-інтернаціоналістів нагородили цінними подарунками. У заході взяли участь понад 150 учасників бойових дій.

 Обласна влада щорічно надає підтримку в проведенні фестивалю афганської пісні «Афганський вітер». Щорічно в містах і районах області проходять спортивні змагання на честь воїнів-інтернаціоналістів.

 В області під керівництвом Олександра Вілкула реалізується низка програм з підтримки ветеранів війни та праці, у тому числі воїнів-інтернаціоналістів.

 Для посилення співпраці та системного діалогу влади з громадськістю в жовтні 2011 року між облдержадміністрацією й Дніпропетровським обласним об'єднанням ветеранів Афганістану був підписаний Меморандум. Він є важливим елементом діалогу, який направлений на підвищення рівня соціального захисту афганців.

Щорічно з обласного бюджету забезпечується фінансування статутної діяльності обласного об'єднання ветеранів Афганістану. Зокрема, у 2011 році було виділено майже 69 тис грн. У 2012 році за ініціативи Олександра Вілкула виділено понад 80 тис грн. Відповідна підтримка статутної діяльності осередків міст і районів області передбачена й у місцевих бюджетах.

 Велика увага приділяється медичному обслуговуванню інвалідів війни, у тому числі афганців. У лікувально-профілактичних закладах області працюють спеціально обладнані палати та госпітальні відділення для ветеранів війни на 1231 ліжко-місце. А в селі Роздори Синельниківського району працює обласний госпіталь для ветеранів на 40 ліжко-місць.

 У 2011 році за бюджетні кошти оздоровлено 295 воїнів-інтернаціоналістів. У цьому році вже оздоровлено 32 воїни-інтернаціоналісти .

Протягом 2010-2011 років близько 500 інвалідів-інтернаціоналістів забезпечено технічними засобами реабілітації (інвалідними візками, милицями, палицями тощо) і протезними виробами.

 У заходах, присвячених вшануванню пам'яті учасників бойових дій на території інших держав, взяли участь: керівництво Дніпропетровської облдержадміністрації, обласної та міської рад, голови районних у місті рад і голови районних об’єднань ветеранів Афганістану, представники обласного та міського об’єднань ветеранів Афганістану, районних організацій ветеранів Афганістану та громадськість.

Довідка:

 Загалом, в області проживає 12,5 тисяч воїнів-інтернаціоналістів та 172 сім’ї воїнів, загиблих в Афганістані.

 У містах та районах області реалізуються місцеві програми соціальної підтримки сімей загиблих, в рамках яких цим сім'ям виплачується щорічна, щоквартальна або щомісячна матеріальна допомога.

  

Меліоративна    загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Новомосковської  районної ради Дніпропетровської області

Виховна година, присвячена вшануванню пам’яті

воїнам – інтернаціоналістам на тему:

« В ЖИТТІ ЇХ БУВ АфГАНІСТАН»

Учитель: Іванчик Л.М.

смт Меліоративне

Бойові дії, в яких брали участь радянські військовослужбовці

·      Корея

 1950-1953 роки: війна між північним (КНДР) і південним (Республіка Корея) корейськими державами.  На стороні мешканців півночі воювали радянські льотчики.

·       Алжир : 1962-1964 роки

·       Єгипет : Жовтень 1962 - березень 1963 року;

 Червень 1967;  1968;

 Березень 1969 - липень 1972 року;

 Жовтень 1973 - березень 1974 року;

 Червень 1974 - лютий 1975 року (особовий склад тральщиків Чорноморського і Тихоокеанського флотів, які брали участь у розмінуванні зони Суецького каналу)

·       Єменська Арабська Республіка :

 Жовтень 1962 - березень 1963 року;

 Листопад 1967 - грудень 1969

·      В'єтнам :

 Січень 1961 - грудень 1974 року, в тому числі особовий склад розвідувальних кораблів Тихоокеанського флоту, що вирішували завдання бойової служби у Південно-Китайському морі

·       Сирія :  Червень 1967;

 березень - липень 1970 року;

вересень - листопад 1972 року;

 Жовтень 1973

·       Ангола :

 листопада 1975 року - листопад 1992

·       Мозамбік :  1967-1969 роки;

 Листопад 1975 - листопад 1979 року;

 Березень 1984 - серпень 1988

·       Ефіопія :  Грудень 1977 - листопад 1990 року;

Афганістан :

 Квітень 1978 - 15 лютого 1989

·       Камбоджа :  квітень - грудень 1970

·      Бангладеш :

 1972-1973 роки (особовий склад кораблів і допоміжних суден Військово-Морського Флоту СРСР)

Лаос :

 Січень 1960 - грудень 1963;

 Серпень 1964 - листопад 1968 року;

 Листопад 1969 - грудень 1970

·       Сирія і Ліван :

 Червень 19

Честь і сіль землі

          

Знайомство з підполковником запасу, учасником бойових дій Віктором Григоровичем Паляницею спонукало розповісти про цю справжню людину з когорти мужніх, непересічну особистість. Про таких кажуть, що вони – честь і сіль нашої землі.

 Цьогоріч йому виповнюється піввіку. З народження він — селянський син, уродженець села Ленківці, що на Шепетівщині. Маючи за найбільший скарб, даний від батька й неньки, які гідно виплекали  чотирьох дітей, працьовитість, щире серце й відданість рідній землі, Віктор й вирушав, як кажуть, у великий світ.

 У Ленківці ж його життєві дороги й назад привели — до отчих порогів, ясенів дитинства, до того, що називають малою батьківщиною і що супроводжує людину все життя.

 Отож найцінніший світ не покинув Віктора Григоровича упродовж усіх його ратних справ, які він обрав професійним обов’язком аж до завершення нелегкого розділу своєї біографії «у погонах». За час тих службових мандрів у життєпису зібралося всього стільки, що й на повість вистачило б. І це були б розповіді-спогади саме про людей, які гідно виконували священний обов’язок воїнів-захисників.

 Віктор свого часу закінчив Камишинське вище військове командно-будівельне училище. З 1982 по 1985 рік тривала його служба у Північно-Кавказькому військовому окрузі, був командиром окремої роти штабу.

 А наступні два з половиною роки –  Афган. Після полум’я тієї далекої війни, яка відлунює в душі й досі, — служба у Прикарпатському військовому окрузі, призначення начальником штабу окремого батальйону в Хмельницькому, керував він й одним з управлінь Збройних Сил України.

 З 1995 року звільнений у запас. Таким чином, за свою ратну біографію Віктор Григорович прийшов вишкіл «легендарної і непереможної» армії СРСР. Гартовано його й обов’язком воїна-інтернаціоналіста. Стояв він також на захисті сучасної держави, розбудовував Збройні Сили незалежної України.

 Звісно, найбільш пам’ятним, незабутнім є пережите на Афганській війні.

 …Серед присутніх на тих зборах особового складу він був наймолодшим командиром роти Прикарпатського військового округу. Тоді начальник кадрів повідомив, що всі офіцери мають пройти через Афганістан. А час був такий, що патріотичне виховання брало гору. Отож Віктор Паляниця зголосився відбути у «відрядження» в ДРА першим.

 За наказом командуючого Туркестанського військового округу йому випала посада командира окремої роти спеціального призначення штабу 40-ї армії. Тієї самої, яку ще називали Обмеженим контингентом радянських військ в Афганістані.

 Ось уже й Ташкент, комплектація, пересильний пункт, виліт вночі літаком. Оскільки аеродром Кабула розташований у міжгір’ї, то  Іл-76 заходив на посадку під кутом 62 градуси. Було таке враження, ніби днище літака постійно обстрілюють.    

 Після дводобової перевірки з відповідними процедурами щеплень уже на місцевому пересильному пункті за новоприбулим прибув БТР із штабу 40-ї армії.

 Як згадує Віктор Григорович, йшов 1986-й рік, командував 40-ю армією генерал-лейтенант Віктор  Петрович Дубінін.  Сам же штаб розмістився у колишньому палаці президента Аміна. Саме туди для несення служби й було доставлено бронемашиною героя нашої розповіді.

 Віктор Паляниця був у прямому підпорядкуванні начальника штабу 40-ї армії,  перед його підрозділом стояло завдання забезпечити всі функціональні умови для штабних генералів і офіцерів,  різних делегацій і відряджених від Генштабу Збройних Сил СРСР.

 Згодом додалася ще й охорона готелю, де перебувала Військова Рада так званої групи генерала армії Варенникова. Доступ для сторонніх осіб був обмежений, тому вояки з охорони й пошкоджену обстрілом покрівлю латали, й господарський дріб’язок їх не минав…

 Оскільки капітан  Паляниця як охоронець був присутній на нарадах командування, то практично був обізнаний з тими бойовими завданнями, які стояли перед 40-ю армією, знав багатьох з командування.

 – Через  призму часу, що минув з тієї пори, з усією відповідальністю скажу – це були люди, віддані службі, Батьківщині, професійному виконанню своїх обов’язків, — говорить ветеран-«афганець». — Не кожен з них зміг пережити психологічно розпад армії, яка по праву вважалася  найкращою у світі.

 Що там казати, як свідчать експерти, ніхто досі так і не перевершив військову операцію із захоплення палацу в Кабулі, яка була зразком блискавичності й майстерності.

 У 46 років пішов з життя генерал Дубінін, у 44 роки — генерал Захаров, у молодому віці обірвалось життя деяких генералів і старших офіцерів, які на совість виконували свій ратний обов’язок.

 Хотілося б розповісти й про командуючого армією Бориса Громова. Це дійсно мужня людина. Довелося бути свідком церемонії присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу. Він, як високоосвічена людина, був компетентним у багатьох питаннях як армійського життя, так і народного господарства. Тож не дивно, що Б. Громов нині є губернатором Московської області.

 В Афганістані усе трималося на офіцерах, прапорщиках, солдатах, які несли щоденну нелегку службу, проявляючи самопожертву в ім’я ідеалів і своєї країни, і афганської революції. Вони були патріотами, бо їх так виховали. І Борис Громов тоді сказав, що кожен з них заслуговує прижиттєвого пам’ятника…

 Згадався Віктору Григоровичу й випадок із службовцем нашої армії, яких у ДРА було чимало, крім військових, уродженцям міста Єнакієве, що на Донеччині, Ростиславом Бобишевим.

 – Він володів практично усіма мовами Афганістану. Досконало говорив на фарсі, що викликало підозру у співробітників різних служб. Вочевидь, його готували для розвідки. Він у мене отримував табельну зброю. Та одного разу (це було 7 травня 1987 року) черговий частини доповів, що автомат АКС-74 і пістолет ТТ, отримані Р. Бобишевим, у збройову кімнату не здані.

 Спершу перевірили приміщення, де жили службовці, не на жарт стривожились в «особливому» відділі. А Ростислав як у воду канув…

 До пошуків довелося залучати мого товариша Володю Смирнова із роти спецназу. Разом з ним і начальником штабу шукали «пропажу», як мовиться, й на землі й під нею. Зниклого таки знайшли. Виявилося, що він діяв… згідно з інструкцією, а нам був клопіт, — з усмішкою тепер згадує цей епізод свого армійського життя. Найтяжче було пережити втрати. За час командування Б. Громова відправки сумнозвісного «вантажу–200» вдалося звести до мінімуму. За збережені життя своїх бійців командуючий вручив В. Г. Паляниці медаль «За бойові заслуги». Цю нагороду він вважає найціннішою й дотепер, хоча є у нього й орден Червоної Зірки (за підготовку Хостської операції) й інші військові відзнаки.    

  – Як би там не було, — каже Віктор Григорович, — але, покидаючи цю країну, ми залишали її народу тисячі кілометрів доріг, військові містечка з відповідними комунікаціями, підприємства, школи... А головне, аби цей народ не жив у  феодальному невігластві, навчили його сучасних технологій, підготували кадри для народного господарства. Цього нині не скажеш про присутніх у Афганістані військових з НАТО.

 Звичайно, є біль від втрат, який нічим не втамуєш. Ветерани Афганістану — особлива категорія наших співвітчизників, яка, побувавши у пеклі, винесла звідти віру у найвищу цінність – життя. І вони дійсно мають право на особливе ставлення суспільства. І вони його не вимагають, а заслуговують.

 Торкнулись ми у розмові з Віктором Григоровичем й теми захисту Вітчизни сьогодні, стану готовності Збройних Сил України.

  – Зрозуміло, що для нас, колишніх професійних військових, доля України, її армії є болючою. І ми, ветерани-пенсіонери, незалежно від звань, ніколи не оминаємо її у своїх розмовах, — висловлює свою думку Віктор Паляниця. — Як позитив можу відзначити, що нині молодь  сама хоче потрапити до війська, бо це відкриває їй певну перспективу. Немало у нас і людей, які можуть передати молодому поколінню свій багатий ратний досвід. Є у нас потужний потенціал військово-промислового комплексу, технологій, аналогів яких немає у світі.

 На жаль, нині нашу армію фінансують за залишковим принципом. Грошове забезпечення людини, яка повинна віддати, при потребі, життя задля захисту інтересів своєї країни, не відповідне високому покликанню воїна. Отож втрачаємо чимало цінного.

 Прикро, що ми повторюємо помилки, які в історії уже були. Та все ж хочеться сподіватися, що наше військо на сучасному етапі набуде свого історичного, притаманного йому високого статусу й незаперечного авторитету.

  

МЕТА УРОКУ:

 ознайомити учнів з поняттям « воїни - інтернаціоналісти»,  виховувати почуття патріотизму, гордості за український народ та його армію, яка покликана захищати інтереси свого народу, його  мирну працю , мир та спокій людей, акцентувати увагу учнів на те, що служба у Збройних Силах України – почесний обов’язок кожного громадянина України .

                                                           ПЛАН:

1.     Поняття « воїни - інтернаціоналісти».

2.     Участь воїнів – інтернаціоналістів колишнього Радянського Союзу  в бойових діях на територіях інших держав .

3.     Пережите в афганській війні – незабути. Спогади  учасників бойових дій.

4.     Вшанування воїнів – інтернаціоналістів на Дніпропетровщині.